Отче наш

Дорогі у Христі брати і сестри!

Продовжуємо нашу подорож у школі молитви, яку ми разом розпочали ось уже кілька місяців тому. Ми хочемо навчитися молитися, хочемо зрозуміти, що означає перебувати в молитві, звідки вона починається і про що потрібно молитися. Тут слід зауважити, що ми не перші є тими, хто бажає навчитися молитися. Ми читаємо в Євангелії, що навіть апостоли, побачивши Ісуса Христа, який молиться, — воплоченого Бога, що молиться до свого Небесного Отця, — звернулися до Нього із проханням: «Учителю, навчи нас молитися». І тоді Христос запросив їх до школи християнської молитви, можливо, першої в історії. Божественний Учитель об’явив нам певні принципи, засади молитви, які ми знаходимо сьогодні у відомій, мабуть, кожній віруючій людині молитві «Отче наш».

Молитва, якої нас навчив сам Господь

Відповідаючи на прохання апостолів навчити їх молитися, Христос їм каже: «Не будьте багатослівні у своїй молитві, як погани. Бо вони думають, що коли скажуть багато слів, то будуть почуті. Ні. Моліться ось так». І тоді Він промовив Господню молитву:

Отче наш, що єси на небесах,
нехай святиться ім’я Твоє,
нехай прийде Царство Твоє,
нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні,
і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим,
і не введи нас у спокусу,
але визволи нас від лукавого.
Амінь.

Отже, справжня школа молитви — це молитва «Отче наш». Саме тому я запрошую всіх вас, щоби, продовжуючи зростати у молитві, ми крокували дорогою усвідомлення і навчання саме цієї молитви.
https://www.youtube.com/embed/73ZzfbSNn28?rel=0&showinfo=0

Підсумок Євангелія і серце усього Святого Письма

Святі Отці Церкви говорили, що Господня молитва є підсумком усього Євангелія. Тобто, якщо ми хочемо коротко висловити те, про що йдеться у всіх чотирьох Євангеліях, — прочитаймо, зрозуміймо, вивчімо молитву «Отче наш»! Водночас Отці Церкви говорили, що Господня молитва є серцем усього Святого Письма. Тому перш ніж пізнати Святе Письмо, потрібно вивчити Господню молитву. Святий Єронім говорив: «Хто не знає Святого Письма, той не знає Христа». Але перед тим як заглибитися у Святе Письмо, належить відкрити для себе молитву «Отче наш».

Ця молитва має цікаву структуру, певний ритм. Вона розпочинається із вступу — звернення до Небесного Отця. Відразу стає зрозуміло, до Кого ми молимося. Відтак є сім прохань, волань, у кожному з яких ми просимо про щось — щоразу про інше, про щось, що є важливе для кожного з нас, щось, про що ми часом забуваємо молитися у наших приватних молитвах.

Тож пориньмо у ритм, зміст і дух Господньої молитви!

«Отче…»

«Отче наш, що єси на небесах». Два перших слова — «Отче наш» — є начебто ключем, початком дороги Господньої молитви. Бо ми звертаємося до Бога, кажучи до Нього слово «Отче». Звертаємося, як звертаються сини чи доньки до найдорожчої особи, до свого татуся. Властиво, ми можемо говорити до Бога «Отче» через те, що Ісус Христос подарував нам і ці слова Господньої молитви, і, як Син Божий, — Боже синівство. Кожен, хто приймає Таїнство Хрещення, стає сином або донькою Бога. Саме тому першим словом у нашому зверненні до Бога є «Отче». Зростаючи в молитві, ми будемо до Нього звертатися так, як це робить сам Ісус Христос, Син Божий.

Бути синами і доньками Бога означає мати певні права, певну силу, певні можливості. Ми стаємо Господніми дітьми через те, що Він вливає в наше серце свого Духа. Водночас ми стаємо спадкоємцями усього небесного багатства, яке в собі приніс нам Син Божий. Ісус Христос хоче поділитися з нами своїм небесним синівством, а відтак увести нас у стосунок із Богом Отцем.

Ми звертаємося до Бога в молитві (і про це вже йшлося в попередніх роздумах) не як до чужої, темної, невідомої і ворожої нам сили, а як до рідної особи. Одного разу я був свідком такої події. У крамниці в Єрусалимі загубився маленький хлопчик. У певний момент він відпустив руку тата, з яким зайшов до цього приміщення. І ось, коли він побачив, що залишився сам у цьому гаморі, бо людей було чимало, то почав кликати біблійними словами: «Авва, авва, еффата!». У перекладі з єврейської мови це означає: «Татку, татку, відкрийся мені! Де ти є?». Якщо й ми навчимося взивати в молитві до Бога так, як кликав свого тата цей єврейський хлопчик, та дитина, яка серед власного загублення у світі шукає порятунку, тоді почнемо добре молитися.

Пригадую ще таку повчальну розповідь одного з Отців Церкви. Якось прийшов молодий учень до старця і попросив його: «Навчи мене молитися». Старець повів учня до річки. Вони разом зайшли на глибину. Відтак чоловік, вхопивши хлопця за чуба, занурив його голову під воду. Той почав борсатися, вибіг на берег, віддихувався. Тоді старець вийшов до нього і питає: «Що ти робив під водою, що говорив, коли я тебе так несподівано занурив?» Той відповів: «Я кричав до Бога німим голосом: „Боже, рятуй!“. Тоді духовний отець йому каже: „Якщо ти навчишся так, з усього серця, взивати в молитві до Бога Отця, то будеш добре молитися“.

»… наш…»

У звертанні «Отче наш» важливим є і друге слово — «наш» (ми не кажемо: «Отче мій»). Воно вказує на те, що Небесний Отець не є лише моїм благом. Ми не можемо приватизувати собі нашого Бога, навіть коли справді ставимося до Нього як до рідної особи. Він є Отцем усіх людей. Св. Кипріян Карфагенський говорив свого часу, що Бог є Отцем для всіх: багатих і бідних, могутніх і слабких — тому що ми є дітьми Божими разом, як спільнота. як Церква, як сини і доньки одного Небесного Отця.

Отже, починаючи цю молитву, промовляючи слова «Отче наш», пам’ятаймо, що звертаємося до нашого Небесного Батька, але разом із нашими братами і сестрами в Христі!

† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі у Христі брати і сестри!

Минулого разу ми розпочали нашу школу молитви молитвою, яку подарував нам наш Спаситель і Господь Ісус Христос і якою Він навчив молитися своїх апостолів. Це — молитва «Отче наш».

Ми роздумували над вступом, ніби прологом до цієї молитви, і зосередилися на двох перших, найважливіших її словах — «Отче наш». Ми усвідомили, що маємо нашого Батька, який нас чує і завжди спішить нам на допомогу; що сам Божественний Спаситель Ісус Христос є нашим співбратом, бо поділився з нами своїм Божественним синівством. Ми згадали, що Дух Святий вливає нам у серце це багатство Божого синівства і що ми маємо братів і сестер, які також є дітьми того самого Небесного Отця.

Сьогодні відкриймо для себе перше із прохань, волань, які вкладає в уста своїх апостолів Ісус Христос цією Господньою молитвою. Воно звучить так: «Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє».https://www.youtube.com/embed/UJpvakGHArU?rel=0&showinfo=0

Боже ім’я відкриває таємницю існування Бога

Ми знаємо, що Боже ім’я — це щось, що висловлює таємницю існування Бога. Коли Мойсей на горі Синай отримував від Бога Закон, то, бажаючи побачити Боже обличчя, запитував: «Боже, а як Твоє ім’я?» А Господь йому відповідав: «Моє ім’я дивне». А пізніше об’явив: «Я є той, що є». Тобто, з одного боку, Боже ім’я не може охопити та висловити всієї Його таємниці, але, з іншого — Господь нам каже: «Я є той, що є — для тебе, тут, з тобою».

Нехай Боже ім’я святиться у нас, у нашому житті

Однак, що означає наше прохання, щоб Боже ім’я святилося? Кажемо: «Нехай святиться ім’я Твоє». Святий Кипріян Карфагенський пояснює: «Проханням, щоби святилося Боже ім’я, ми не хочемо і не можемо додати чогось до величі Божого імені. Ми не просимо, щоб Бог став більш святим, величним, ніж Він є. Прохання, щоби святилося Боже ім’я, стосується вияву Божого імені, Його святості, Його присутності в мені». Іншими словами, ми просимо, щоби в нашому житті, у нас святилося Боже ім’я. Ми просимо, щоб Той, хто є єдиним святим, єдиним джерелом усякої святості, наш Бог, замешкав у нас. А ми, будучи храмами Божими, могли виявити Його святість, присутність, ім’я в нашому житті, в наших думках, бажаннях, вчинках, щоб ми були храмами, у яких Господь може знайти собі належне місце. Той самий святий говорить, що ми отримуємо стільки всього від Бога, що не задумуємося про це і навіть зневажливо розтрачуємо те, що маємо.

Святити Боже ім’я своїм життям означає не просто прийняти Божу святість, цю благодать, а й уміти її вдержати, уміти її носити у собі. Каже вищезгаданий святий: «Якщо ти є храмом Святого Духа, то будь святим! Поводься так, щоб усі збоку бачили, що в тобі живе Бог».

Ісус Христос у своєму житті найбільше показав святість Божого імені

Отже, прохання про те, щоби святилося Боже ім’я в житті людини, показує: те, про що ми просимо, у повноті звершилося в особі Ісуса Христа. Отець прославив себе і об’явив своє ім’я людям у своєму Сині. На Тайній вечері Христос каже до своїх апостолів: «Я вам об’явив Отця». Навіть коли питає один із апостолів: «Об’яви нам, покажи нам Отця, Учителю, і нам буде досить», — Христос каже: «Так довго ти зі Мною і не пізнав Мене — Я в Отці, а Отець у Мені». А у своїй архиєрейській молитві до Отця на Тайній вечері Ісус Христос каже: «Отче Мій, Я об’явив їм, тобто учням, християнам, Твоє ім’я, щоби вони жили життям вічним».

Прохаючи Бога про те, щоби святилося Його ім’я, ми також беремо на себе обов’язок того, щоби, дивлячись на нас, кожна людина, яка є поруч, віднайшла дорогу до Божого храму. Нехай святиться ім’я Твоє — це теж місійне завдання Церкви і кожного віруючого християнина, яке полягає в тому, щоб ділитися власним досвідом, власним знанням Бога. Це наше завдання — помогти кожній людині знайти свою дорогу до Бога, щоб те величне Боже ім’я було славленим у житті кожної людини. Амінь.

† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі в Христі брати і сестри!

У наших теперішніх роздумах ми вслухаємося в молитву «Отче наш» і перебуваємо в школі молитви самого нашого Бога і Спасителя Ісуса Христа, який дарував своїм учням цю молитву, — Господню молитву.

Минулого разу ми роздумували над тим, що означає перше прохання цієї молитви — нехай святиться ім’я Твоє. Сьогодні відкриймо для себе зміст другого прохання, в якому кажемо до нашого Отця: «Нехай прийде Царство Твоє».

Ми часто чуємо, що завданням Церкви, як спільноти віруючих людей, і завданням кожного з нас є поширювати Боже Царство на землі. Що таке Боже Царство, і чому ми просимо про його прихід?

Боже Царство — присутність Бога серед свого народу

Коли мовиться про Боже Царство, ми розуміємо, що це не якесь земне володарство, збудоване на взірець небесної моделі. Згідно зі священними текстами Святого Письма, Боже Царство — це присутність живого Бога серед свого народу. Лише тоді, коли Бог є серед свого народу, своїх людей, коли Він живе з ними, тоді ця спільнота називається простором Небесного Царства.

Святі Отці навчають, що Небесним Царством є Ісус Христос, Його Божественна Особа. Він, Син Божий, прийняв людське тіло і замешкав між нами. Як каже святий Іван Богослов, «Слово стало Тілом і оселилося між нами» (Ів. 1, 14). Присутність в Ісусі Христі повноти божества серед людини є започаткуванням Божого Царства тут, на землі. Тому Христос каже до своїх учнів: «Царство Боже є між вами» (Лк. 17, 21).

У Царстві Божому не вживаються якісь репресивні механізми, воно не має певних структур. (Бо часто саме в таких образах в людській уяві постає поняття «царство».)https://www.youtube.com/embed/f5agNQKWwxM?rel=0&showinfo=0

Боже Царство — особливий вид стосунків між людьми

Ісус Христос каже, що Царство Боже — це не їжа чи пиття, не якісь земні потреби чи способи співжиття. Це особливий вид стосунків між людьми. Це певні цінності, засади, життєві правила чи орієнтири. Тому й сказано у Святому Письмі, що «Царство Боже не їжа чи пиття, але справедливість, мир, радість» (Рим. 14, 17). Отже, Царство Боже вже є між нами. Але його повний вияв, об’явлення ми зможемо пережити лише тоді, коли Ісус Христос прийде вдруге у славі. Тоді Його Царству не буде кінця, як каже наш «Символ віри».

Святий Кипріян Карфагенський, який є для нас учителем, провідником стежками Господньої молитви, навчає, що молячись про прихід Царства Божого, ми передусім просимо, щоби повнота Божої сили і присутності щоразу повніше об’являлася в житті віруючих людей — у нашому ставленні одне до одного, у наших стосунках, у наших звичаях, у тому, що нам подобається і чого ми цураємося, у тому, що ми передаємо своїм нащадкам як дорогоцінну перлину християнської культури, і в тому, чого вчимо їх за всяку ціну цуратися і оминати.

Нехай прийде царство Твоє — це прохання про поширення простору миру, справедливості і справжньої любові серед людей нашого історичного моменту. Тому наші стосунки одне з одним виявляють присутність цього Царства. Усвідомлюючи, що ми є недосконалі, слабкі люди, просимо Господа, щоб через нас і наше життя Царство Боже виявлялося і поширювалося: «Отче наш, нехай прийде Царство Твоє». Водночас своїм святим християнським подвижницьким життям, своєю працею і молитвою, боротьбою з гріхом ми начебто прикликаємо, наближаємо прихід повноти Небесного Царства в другому приході Ісуса Христа.

Церква своєю активністю прикликає прихід Христа

Про це нас навчає євангелист Іван. Ми знаємо, що останніми рядками Святого Письмо є, власне, слова Івана про те, як Наречена, тобто Церква Христова, очікує на прихід свого Нареченого, тобто Ісуса Христа, у повноті Його слави. І закінчується Святе Письмо так: «Маран Ата», тобто «Прийди, прийди, Господи Ісусе». Церква своєю молитвою, працею і навіть своїми стражданнями прикликає прихід свого Нареченого.

Слова молитви «Отче наш» «нехай прийде Царство Твоє» позначають не тільки початок приходу цього Царства, а й повноту його вияву в приході нашого Спасителя у славі на завершення історії. Тож цим проханням ми ісповідуємо, що тут, на землі, ми живемо у період між першим і другим приходом Ісуса Христа. Відтак своїми молитвами ми не тільки ісповідуємо, а й здійснюємо, поширюємо новизну стосунків між людьми, будуємо Небесне Царство і кличемо: «Прийди, Господи Ісусе».

Отче наш, нехай прийде Царство Твоє! Амінь.

† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі в Христі брати і сестри!

Крокуємо вперед рядками Господньої молитви «Отче наш», яку Христос подарував своїм учням як школу молитви. У попередніх роздумах ми усвідомили собі зміст вступу до цієї молитви і два перших її прошення. Навчилися говорити: «Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє». Сьогодні навчімося молитися і жити фразою «нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».

Божа воля. Що це таке? Що означає це словосполучення? І чому ми просимо, щоб воля нашого Небесного Отця була такою ж на землі, якою вона є на небесах? Ми знаємо, що Христос неодноразово говорив, що воля Божа — це святість наша. Саме тому це прохання дещо перегукується із попередніми. Пам’ятаєте, ми говорили про благання, нехай святиться ім’я Боже в нашому бутті? Божа воля означає не тільки якийсь Божий задум, план, промисел, а й певну творчу Божу силу, якою цей задум, це провидіння здійснюється.

Бог хоче лише добра

Ми часто чуємо в книгах Священного Писання, що Божа воля, Боже хотіння — це тільки добро. Коли ми намагаємося зрозуміти, у чому полягає Божа воля щодо мене, то, по суті, питаємо, що є добрим для мене. Адже Бог хоче для мене лише добра. Його воля стосовно мене — це моє щастя, моє спасіння, моє благо, теперішнє і вічне.

Ми просимо, щоби Бог навчив нас хотіти того, чого хоче Він

Проте, молячись «нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі», ми просимо певної дії. Святий Кипріян Карфагенський, якого ми вже чули в попередніх роздумах, каже так: «Молячись про Божу волю, ми не просто кажемо: нехай Бог робить, що хоче. Ми прохаємо: нехай буде воля Твоя, Боже. Молячись словами „нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі“, християни просять, щоби Бог навчив нас хотіти того, чого хоче Він. Ми просимо, щоби Його воля була в нашій волі, щоб ми у своєму житті чинили лише те, що до вподоби Богові. Отже, фраза „нехай буде воля Твоя“ означає „нехай я чиню за Твоєю волею“».

Отці Церкви представляли цю фразу як мету християнської молитви. Бо ми в особистих проханнях і молитвах мусимо пройти шлях певного навернення від слів «Боже, вчини те, що я хочу і прошу Тебе» до слів «нехай буде воля Твоя, не моя, як на небі, так і на землі». Ми повинні пройти дорогою очищення змісту нашої молитви від спокуси, намагання начебто примусити Бога чинити те, що я від Нього хочу (виконати мою волю), до здатності відкритися на Його волю.

Взірцем молитви про Божу волю є молитва Ісуса в Гетсиманії

Взірцем досконалої молитви про те, щоби Його воля здійснювалася у моїй волі, у моєму прагненні, бажанні, є молитва Ісуса Христа, нашого Спасителя. Молячись перед своїми страстями у Гетсиманському саду, Він, як Син Божий, звертався до Небесного Отця: «Отче, нехай Мене мине ця чаша, але нехай буде не Моя воля, а Твоя». Дехто з Отців Церкви говорить, що в цей момент сталося те, що згодом виявиться в хресній смерті Христа на хресті — Він прийняв, як Син, волю Отця, і в той момент спас нас від усякої злої волі, спас нас від гріха і смерті. Христос пішов на смерть, щоб дати нам життя.

Шукати Божої волі — вершина християнської досконалості

Вміти шукати не власної волі, а волі Божої — це вершина християнської досконалості. Тому, щоб так могти чинити, треба про це молитися. Про цю здатність треба просити в Господа Бога особливої сили і ласки. Бо часом ми хочемо чинити те, що згідне з Божою волею, але не маємо сили, не спроможні це здійснити.

Тому молитва «Отче наш» вчить нас прохати і здійснювати, волати і жити, промовляючи до Небесного Отця: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».

† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі в Христі брати і сестри!

Крокуємо дорогою школи молитви «Отче наш», тієї молитви, якої навчив своїх учнів сам Спаситель Господь Ісус Христос. У попередніх роздумах ми розглянули початок цієї молитви. Ми вже знаємо, чому називаємо Бога Отцем і чому кажемо до Нього: «Отче наш». Ми вже знаємо, що означає прохання «нехай святиться ім’я Твоє». Знаємо, що означає «нехай прийде Царство Твоє». Знаємо, що означає «нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».

Сьогодні запрошую вас роздумати над проханням про хліб. Бо в молитві «Отче наш» ми кажемо: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Що означає ця фраза? Про який хліб іде мова? Чому його нам так потрібно? І чому потребуємо його сьогодні?

Побідність між «Отче наш» і «хліб наш»

Нехай нам допоможе це збагнути один із ранніх Отців Церкви, святий Кипріян з Карфагена, з північної Африки, з часів Церкви, яка була жорстоко переслідувана римською владою. Він зауважує, що існує певна подібність між словами «Отче наш», які стоять на початку, і «хліб наш», які розташовані немовби в центрі цієї молитви. Ця подібність не випадкова.

У словах «хліб наш», як і в «Отче наш», йдеться про щось дуже глибоке в наших стосунках з Богом. Прохаємо не про хліб земний, не про той, який потрібен нам для фізичного життя, розвитку і здоров’я. У молитві кажемо про хліб «насущний». Деякі з Отців Церкви говорили, що вислів «хліб наш насущний» насамперед вказує на хліб небесний. Він означає самого Ісуса Христа, який подає нам Себе на поживу у вигляді хліба і вина в Таїнстві Євхаристії.

Цей хліб небесний має бути нашим щоденним хлібом. Адже без споживання цього небесного хліба немає духовного життя, яким би людина могла перемогти свою смерть, свої гріхи, — немає життя вічного. Вищезгаданий Кипріян Карфагенський говорить, що для того аби мати силу жити і діяти по-християнськи, бути християнином, мусимо щодня споживати цей небесний хліб і маємо про нього просити.

Випадок у Аргентині: «Дякую, що тепер ми будемо мати щодня наш небесний хліб»

Я пригадую, що чи не вперше дуже глибоко пережив оце прохання про наш насущний хліб, коли представляв у парафії в Аргентині душпастиря для громади, яка не мала священника впродовж сорока років. Один із представників цієї громади, заможний чоловік, сказав до мене такі слова: «Владико, дякую, що тепер ми будемо мати щодня наш небесний хліб — Таїнство Євхаристії. Нам так його бракувало. Бо на земний хліб ми собі самі заробимо, здобудемо його людськими зусиллями, а хліба небесного нам може дати лише Бог, лише Христос, лише Отець силою і діянням Святого Духа через служіння Христового священника».

Важливість щоденного Причастя

Важливо щодня приступати до Святого Причастя, його шукати, ним жити. Отці Церкви говорили, що коли ми споживаємо цей наш хліб, щоденний, насущний, небесний, тоді з нами відбувається дуже цікава річ, яка дещо відрізняє правила духовного життя від правил земного, фізичного життя. Один із вчителів Церкви говорив так: «Коли ми споживаємо елементи земної поживи, тоді наше тіло їх розщеплює і присвоює собі, тобто робить їх частиною нашого земного, тілесного життя. Але коли ми споживаємо наш хліб насущний, тоді той хліб нас асимілює і присвоює». Ми перетворюємося на Того, кого споживаємо. Ми стаємо співтілесними з нашим Христом і Спасителем. Споживаючи Його Тіло і Кров, ми стаємо із Ним єдинокровні та співтілесні. І таким чином можемо жити нашим духовним, християнським життям.

Нікому з нас хай не забракне цього небесного хліба. Християни переслідуваної Церкви говорили: «Sine dominico non possumus» (з латинської — «Без Євхаристії, особливо в неділю, ми не можемо жити та існувати»). Тому в тій Господній молитві благаймо: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Амінь!

† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі в Христі брати і сестри!

Продовжуємо нашу школу молитви, ідучи прошеннями тієї молитви, якої нас навчив сам Господь наш Ісус Христос. Мова йде про молитву «Отче наш».

У попередніх роздумах ми згадували про те, що ця молитва складається зі вступу та семи прохань, а за змістом вона є начебто підсумком всіх книг Нового Завіту. Святі Отці навчали нас, що молитва «Отче наш» є наче осердям книг Святого Письма. Тому ми продовжуємо нашу мандрівку, продовжуємо заглибюватися у зміст цієї молитви. Сьогодні роздумуємо над проханням, яке звучить так: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Примирення з Богом — одна з центральних думок Євангелія

Ми знаємо, що однією з центральних думок, ідей божественного Євангелія є Боже слово про примирення між Богом і людиною. Зміст доброї новини Христового Євангелія — що Отець послав свого єдинородного Сина не для того, щоб світ засудити, а щоб його спасти. Своєю смертю на хресті, своєю кров’ю Син Божий дарував нам прощення і відкуплення наших гріхів. Апостол Павло навчає, що саме Христос є жертвою примирення, що Христос є наш мир. Він, тобто апостол Христовий, вважає своєю місією бути апостолом примирення і закликає всіх тих, які приймають Слово Божественного Євангелія, примиритися з Богом. Проголошуючи Євангеліє, апостоли силою і благодаттю Святого Духа дарують людям відпущення гріхів.

Сама Тайна Хрещення, яку ми приймаємо, є тайною відпущення гріхів. Тому одним із центральних елементів християнської віри є віра у прощення наших гріхів. У «Символі віри» ми кажемо: «Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів». Якраз саме це прощення є змістом прохання Господньої молитви, про яке ми сьогодні роздумуємо.

Подароване Христом прощення гріхів потрібно прийняти

Це прощення, примирення, відпущення гріхів, яке нам подарував у своїй крові Ісус Христос, ми повинні прийняти. Так, наше спасіння, відпущення наших гріхів уже відбулося раз і назавжди через хресну смерть нашого Спасителя. Але ми в різних періодах життя Церкви повинні стати причасниками цього прощення. Це прощення повинне спочити на кожному з нас особисто. Той дар примирення з Богом, дар прощення наших гріхів ми мусимо прийняти, повірити в нього.

Щоб прийняти прощення, потрібно і нам простити

Цікаво, що молитва «Отче наш» ставить у певну залежність, або єдність, те прощення, яке ми можемо отримати від Бога, із тим прощенням, що його ми повинні уділити тому, хто завинив проти нас. Тут це прохання молитви «Отче наш» начебто повторює заповідь любові до Бога і до ближнього. Не можна любити Бога, а ненавидіти свого ближнього. Каже євангелист Іван: «Хто говорить, що любить Бога, якого не бачить, а ненавидить свого ближнього, якого бачить, — той неправдомовець».

У молитві «Отче наш», коли ми просимо про відпущення своїх провин, кажемо: «Прости нам провини наші так, як ми прощаємо винуватцям нашим». Тим Божим прощенням, прощенням наших гріхів, ми повинні поділитися із нашими ближніми, прощаючи їх. Наскільки глибоко ми можемо простити ближнього, настільки глибоко і повно можемо сприйняти дар примирення з Богом і прощення особистих гріхів.

У молитві «Отче наш» ми просимо в Господа Бога цієї здатності. Ми часом відчуваємо, що нам нелегко прощати. Легше просити прощення, але прощати інших деколи доволі важко. Саме для того, щоб Боже прощення, наше особисте примирення з Богом пройняло всю нашу істоту, Христос у своїй школі молитви звертає нашу увагу на ближнього.

Притчі про прощення у Євангеліях

У Новому Завіті ми знайдемо дуже багато притч, які ілюструють цю дійсність. Ми знаємо притчу про господаря, який простив своєму слузі велику суму грошей, сто тисяч талантів, але той слуга не міг простити боргу в сто динаріїв своєму боржникові. І тому в кінці недобрий слуга втратив прощення свого боргу перед господарем. Є багато інших притч у книгах Нового Завіту, які нам це ілюструють.

Про здатність простити ближніх треба просити Бога

Тож ми молимося до нашого Небесного Отця, щоб навчив нас прощати для того, щоб ми були прощеними, щоб не відмовили ближньому те, про що самі просимо в молитві нашого милосердного, люблячого Бога. Прощення наших гріхів — це тайна Божого милосердя і Божої любові. Молячись молитвою «Отче наш» про відпущення наших гріхів, ми також молимося про благодать Святих Таїнств Сповіді і Покаяння. Адже ми можемо пережити дар примирення з Богом тоді, коли зможемо поділитися тим миром зі своїми ближніми.

Нехай молитва «Отче наш», нехай це прохання про примирення, про прощення, стане частиною нашого життя! Поділімося з ближніми всім тим, що самі отримали від Господа Бога! Обдаруймо наших ближніх тим, що самі отримали як дар від нашого Спасителя!

Прости нам наші провини, наш Боже, Творче і Спасителю, і допоможи нам те прощення пережити так само, як і ми прощаємо нашим винуватцям! Амінь.

† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі в Христі брати і сестри!

Ми наближаємося до завершення нашої духовної мандрівки словами Господньої молитви «Отче наш». Багато разів ми згадували, що цієї молитви нас навчив наш Господь і Спаситель Ісус Христос. Сьогодні запрошую вас роздумати над завершальним проханням, яке для багатьох сучасних людей є певним викликом, можливо, не вповні зрозумілим. Це прохання неначе вінчає Господню молитву. Ми молимося: «І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава Отця, і Сина, і Святого Духа». Що означає ця спокуса? Чому на завершення цієї молитви ми наче вчимося стати віч-на-віч зі злом у нашому щоденному житті?

Спокуса є іспитом на зрілість

Слово «спокуса» у контексті книг Нового Завіту, зокрема Господньої молитви, означає випробування, іспит на зрілість. Ми маємо цікавий приклад того, як Господь Бог випробовує, наскільки Його слуга по-справжньому вірить Богові, довіряється Йому. Це подія, про яку, мабуть, усі знаємо. В історії читаємо про патріарха Авраама, який, отримавши здійснення Божої обіцянки (коли був уже в похилому віці, у нього народився син Ісаак), чує від Господа, щоби той свого сина, свою єдину надію, плід Божої обіцянки, приніс Богові в жертву. Це було велике випробування віри Авраама, випробування віри батька віруючих людей всіх часів і народів. Авраам таки бере свого сина і йде на гору, щоби принести його Богові в жертву. Ми знаємо, що Бог не так хотів загибелі Ісаака, як мав намір перевірити, наскільки повно Авраам довіряється Богові.

Апостол Павло каже нам, що віра Авраама була настільки сильною, що він розумів: якщо Бог дав йому цього сина, Він зможе його навіть із мертвих воскресити. Розумів, що Богові варто довіряти, — довіряти повністю. Адже в Божих руках — наше життя і наша смерть, наше життя на землі і у вічності.

Ця жертва Авраама є прообразом хресної смерті нашого Спасителя. Авраам є прообразом нашого Бога Отця, який жертвує людині свого єдинородного Сина, щоби здійснилися всі обітниці, усі пророцтва, написані про стражденного Слугу Господнього у книгах Священного Писання.

Ми, які кажемо, що віруємо в Бога, повинні в певний спосіб виявити, наскільки є тими, за кого себе видаємо. Впродовж нашого життя ми переживаємо дуже багато різних обставин, які перевіряють, наскільки ми дійсно є тими, за кого себе видаємо перед обличчям цього світу. Отож «спокуса» тут означає не так заохочення до злого, як іспит на зрілість того, хто вірить.

Визнання власної слабкості

У цій молитві ми начебто ісповідуємо перед нашим Богом, що деколи є слабкими у вірі. Ми не є такими закоріненими у вірі, як Авраам. У певних життєвих обставинах ми часом виявляємо себе як маловіри.

У Новому Завіті образом віруючого чоловіка, скелі віри, є постать святого апостола Петра. Але були ситуації, коли він захитався у вірі. Пригадаймо собі ходіння Петра по воді, коли в певний момент він засумнівався в тому, що робить. І Христос йому дорікнув: «Чого ти засумнівався, маловіре?» У час страстей Христових Петро тричі відрікся від Спасителя, тобто перейшов момент випробування у вірі. Але потім у певний спосіб відчув власну неміч і навернувся. Однак Христос його не покинув, а зробив скелею віри, на якій будує Церкву.

Випробування Бога

Самого Ісуса Христа диявол спокушає в пустині, немовби випробовуючи, наскільки Він справді є Божим Сином, який прийшов у світ, щоби спасти кожну людину. Але цікаво, що під час своєї спокуси в пустелі Христос начебто вказує, що часом ми, люди, спокушаємо Господа Бога, перевіряємо Його. Хочемо перевірити, наскільки Бог є сильний, могутній і здатний уже на наш перший поклик нас врятувати. Тому Христос каже: «Не будеш спокушати Господа Бога твого».

Підготовка до боротьби

Цим завершальним прошенням про випробування Христос немовби готує своїх учнів до боротьби. Готує нас до того, щоб ми не надіялися на власні сили, коли нам треба буде стати перед обличчям зла. Ми просимо: «Не випробовуй нашої віри, Господи, бо Ти знаєш, що вона слабка, але радше укріпи її, не дозволь, щоб ми були спокушувані злом понад наші сили. Але Ти своєю силою визволи нас від лукавого». Лише тоді, коли ми не надіємося на силу власної віри, на власну здатність протистояти злому, а, як Авраам, цілковито довіряємо тільки Богові, не собі, тоді можемо перемогти всяке зло в нашому житті. Зробимо це силою благодаті Святого Духа, силою померлого, розп’ятого і воскреслого Спасителя, тією силою, що сповнює молільника, який промовляє молитву «Отче наш», наш Бог і Отець.

Відвага бути свідками Бога, у якого віруємо

Ми читаємо в псалмах, що кожного дня Господь Бог, споглядаючи на нас, нас перевіряє. Глибоко заглядає в наше серце, щоб побачити, ким ми є насправді.

Цією завершальною фразою ми просимо, щоб у нашому щоденному житті, у тих складних обставинах, які переживаємо, ми дали добре, справжнє, християнське свідчення. Просимо, щоб ми були справжніми свідками Того, в кого по-справжньому віримо. Просимо, щоби Господь Бог дозволив, допоміг нам бути справжніми віруючими, які завдяки Божій силі перейшли випробування, справжніми християнами, які мають здатність перемогти зло і посвідчити нинішньому світові Бога, який навчив нас молитися.

Нехай молитва «Отче наш» буде осердям, змістом нашої особистої молитви! Нехай усі її прохання будуть Євангелієм, яке викарбуване в нас на серці. А наш погляд на ближнього нехай буде добрим поглядом люблячого Бога, до якого ми покликані уподібнюватися щодня через молитву. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви