“Я ж, з превеликої ласки Твоєї, увійду в дім Твій і поклонюся до святого храму Твого в страсі перед Тобою” (Пс 5, 8)
Храм – це особливе місце зустрічі з Богом.
Давайте краще приглянемося до нього. Яким він є? З яких частин складається і що символізує кожна частина, кожен його архітектурний елемент?
ПОНЯТТЯ ХРАМУ У СТАРОМУ Й НОВОМУ ЗАВІТАХ
Спільні богослужіння зазвичай відбуваються у храмах. Щоб краще зрозуміти, як людина бачила і творила такі місця для зустрічі з Богом, звернімося до Святого Письма.
Першим місцем для богослужінь був жертовник, на якому люди приносили Богові жертву як перепрошення за провини та подяку за всі добродійства, які отримали від Творця. Читаючи Старий Завіт, можемо побачити, як часто люди в такий спосіб спілкувалися з Богом та приносили Йому жертву. Каїн та Авель спорудили жертовники, щоб принести Богові у жертву плоди своєї праці (Бут. 4, 1-16). Коли закінчився потоп, Ной, вийшовши з ковчегу, також приніс Богові жертву (Бут. 8, 20-22); Авраам споруджує жертовник Богові (Бут. 22, 9-14); Мойсей приносить свою жертву Господу Богу (Вих. 24, 3-8).
Другим місцем у спілкуванні з Богом була спеціальна споруда — скинія Завіту. Даючи ізраїльському народові через Мойсея Закон, Бог наказав побудувати скинію як видимий знак постійного перебування серед Свого народу. Також Він дає чіткі вказівки щодо облаштування цієї скинії (Вих. 26, 1-40, 38). У скинії перебував Кивот Завіту, де зберігалися скрижалі, на яких були записані Десять Божих заповідей (пор. Вих. 25, 10-22), а також золотий посуд з манною та розквітлий жезл Арона (пор. Євр. 9, 4). Ця скинія стала місцем зустрічі з Богом, де Бог промовляв до свого народу.
Пізніше скинію Завіту було замінено храмом у Єрусалимі. Святе Письмо згадує про три Єрусалимські храми. Перший був побудований за царя Соломона (1 Цар. 6, 1-38), однак був зруйнований під час облоги Єрусалима ассирійським царем Навуходоносором. Другий храм був відбудований за часів Зоровавела, після повернення з вавилонської нево-лі (Ез. 3, 1-6, 22). Третій храм було розбудовано під час правління царя Ірода Великого, його зруйнували римляни в 50 році н.е.
З воплоченням Ісуса Христа, Сина Божого, сам Бог приходить до людини. Як у Старому Завіті Єрусалимський храм був місцем зустрічі Бога і людини, так у Новому Завіті цим «місцем» стає сам Христос, а також спільнота вірних. Апостол Павло пише: «Ми бо храм Бога живого» (2 Кор. 6, 16). А сам Спаситель у розмові з жінкою-самарянкою каже: «Надійде час, — ба, вже й тепер він, — що справжні поклонники Отцеві кланятимуться: у дусі й правді» (Йо. 4, 23). Храм був і залишається місцем, де вірні збираються для спільної молитви, але не є тим єдиним, відірваним від світу місцем, де можна зустріти Бога.
Святий Йоан Золотоустий у «Бесіді про хрест і розбійника» каже:
Коли прийшов Христос і постраждав за містом, Він очистив усю землю, зробив усяке місце зручним для молитви. … Чи хочеш ти знати, як вся земля, нарешті, стала храмом і як усе місце стало зручним для молитви?
Через Ісуса Христа не лише один народ має можливість в одному місці поклонятися Богові, але кожен народ у будь-якому місці може перебувати з Богом і молитися Йому.
Святий мученик Стефан говорив: «Та не в рукотворених проживає Всевишній, як пророк говорить: Небо — престол мій, земля ж — підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку? Хіба то не моя рука створила те все?» (Ді. 7, 48-50).
У таїнстві Миропомазання кожна людина стає храмом Святого Духа. Апостол Павло навчає: «Хіба ж не знаєте, що ваше тіло — храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!» (1 Кор. 6, 19-20). А у спільноті кожен з нас стає тим живим каменем, який творить і будує правдивий храм, правдиву Церкву (пор. 1 Пт. 2, 1-10). Через Божого Сина цілий світ стає Господнім храмом.
Спочатку християни збиралися на молитву і ламання хліба по домах (приватних будинках), а згодом — у часи переслідувань — також у катакомбах або на місцях поховання мучеників, де почали будувати перші храми.
Імператор Костянтин у 313 році дозволив сповідувати християнську релігію і християни почали будувати храми для зібрання на спільні богослужіння. Суттєві архітектурні складові християнських храмів були перейняті з юдейської традиції, однак протягом століть облаштування храму зазнавало змін, доки набуло звичного для нас вигляду.
ХРИСТИЯНСЬКИЙ ХРАМ
Слово храм походить від слова хороми і символізує велич Божого дому. Також християнський храм називають церквою. Це слово походить від грецького слова киріаке і означає «Господня». Є ще й інша назва — собор, вона вказує на зібрання церковної спільноти на чолі з єпископом.
Храм зазвичай звернений до Сходу, адже зі Сходу прийшов Спаситель, і тому вірні звертають свої погляди на Схід, очікуючи другого Його приходу. Існує кілька типів храмів, які своєю формою прига-дують вірним певні істини.
Одним з таких типів є базиліка — будівля прямокутної форми. Вона пригадує вірним Ноїв ковчег, у якому людство було врятоване під час потопу. Ще одним типом є ротонда — храм округлої форми, що символізує вічність Христової науки та соборність Церкви. Храм у вигляді хреста пригадує, що Хрест Господній — основа Церкви та ковчег спасіння для людей. Октагон — храм восьмикутної форми — знаменує собою Вифлеємську зорю та Церкву, як зірку-провідницю до життя вічного.
Кожен храм увінчується одним або кількома куполами. Купол є символом неба. Один купол символізує єдиного Бога. Три куполи символізують Пресвяту Трійцю. П’ять — Ісуса Христа та чотирьох євангелистів. Храм із сімома куполами символізує сім Святих Таїнств, установлених Спасителем. Дев’ять куполів символізують дев’ять плодів Святого Духа. Тринадцять — дванадцятьох апостолів та Господа нашого Ісуса Христа. Кожен купол завершується хрестом, який є знаком перемоги. Апостол Павло так навчає про хрест: «Бо слово про хрест — глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа» (1 Кор.1, 18). Кожен новозбудований храм обов’язково освячує місцевий єпископ. Під час освячення храм отримує назву на честь Господа Ісуса Христа, Святого Духа, Богородиці, когось зі святих або якихось церковних свят.
Теперішні храми у нашому обряді, як зрештою й усі храми, мають три частини: святилище, храм вірних і притвор. Традиційно святилище символізує небо, храм вірних — Церкву Христову, а притвор, спрямований зазвичай на захід, — вхід до Царства Божого.
Притвор — це перша частина храму, в яку входимо знадвору. Колись тут стояли оглашенні, які готувалися до хрещення, а також каянники, грішники та єретики. Вони могли стояти в цьому місці в часі богослужінь чи слухання катехизи, бо їм було заборонено входити до храму вірних. У притворі також була хрестильниця з водою і тут звершувалось святе таїнство Хрещення. Тепер у притворі читають молитви перед хрещенням, а саме святе таїнство звершується у храмі вірних біля тетраподу. У притворі також відбувається чин заручин та починається звершення таїнства Подружжя.
Середня частина храму — храм вірних. Тут вірні збираються разом на спільну молитву. Храм вірних ще називають навою, у перекладі з грецької «корабель». Вірні, зібрані тут, творять Церкву, яка переправляє людей через розбурхане море цього світу до вічності. Корабель, як уособлення Церкви, є одним із найдавніших християнських символів.
В церкві можна молитися осібно або спільно. Ці способи молитви пов’язані між собою і ведуть до літургійної молитви Церкви, яку звершує сам Ісус Христос, її Глава.
Кожний християнин, беручи участь у молитві церковної спільноти, наповнює своє життя й особистою молитвою, бо саме в цьому повноцінна відповідь на покликання бути синами й дочками Отця. Святий Дух надихає християнську молитву, єднає у молитві з Христом, а також лучить особисті молитви в єдиний голос Церкви (Катехизм УГКЦ, 330).
Ця молитва Церкви як Тіла Христового єднає усіх вірних через поминання церковної ієрархії; Церква на землі єднається з небесною Церквою через молитву до святих. Це засвідчує літургійний піснеспів на прославу Богородиці, який так і називаємо богородичним:
Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога (Богородичний, глас 3).
У передній частині храму вірних розташований чотирикутний стіл, який називається тетрапод. При ньому звершують святі таїнства Хрещення, Миропомазання та Подружжя, а також служать парастаси, панахиди, акафісти та різні чини на освячення й благословення. На тетраподі є хрест, свічки та ікона для вшанування відповідна до церковних празників. Під час вечірні на тетрапод ставлять литійник — посудину, на яку кладуть для освячення хліби, пшеницю, вино та єлей. Також на утрені та під час звершення святих Таїнств на тетрапод кладуть святе Євангеліє. Покладення Євангелія на тетрапод вказує на живу та реальну присутність Христа між нами.
Підвищення за тетраподом, на якому стоїть іконостас, називається солея. Посередині солеї є виступ вглиб храму вірних — амвон — під-вищення, з якого читають Євангеліє, виголошують проповідь та єкте-нії (заклики до молитви).
Також, як правило, у храмі вірних є крилоси та хори. Це визначені місця для дяків та співців.